Новий серіал «Бухта вдів» з Метью Різом назвали сумішшю «Парків та зон відпочинку» з жахами Карпентера
Apple TV випускає серіал «Бухта вдів» — суміш офісної комедії та олдскульного горору в дусі Джона Карпентера. Головну роль грає Меттью Різ: його герой, мер приморського містечка Том Лофтіс, балансує між бюрократичним пеклом і буквально насуваючим злом.
«Бухта вдів» не просто підморгує жанрам, а зшиває їх в один тон: від «Парків та зон відпочинку» до «Туману», від ситкому про офіс у мерії до «Гелловіну» та «Істоти». Кожна серія все глибше пірнає в горор-мотиви: прибережні пейзажі, в'язкий туман, параноя маленького міста та відчуття, що під хвилями дрімає щось недобре.
Сюжет будується навколо курорту «Бухта вдів», який помирає від безгрошів'я. Мер Том Лофтіс (Меттью Різ) мріє перетворити його на новий Мартас-Він'ярд і довести, що він не просто мішень для глузувань. Проблема в тому, що місто називають проклятим, а зло справді сидить на дні.
Пілот починається здебільшого з офісних інтриг та уїдливих перепалок, але з кожною серією горор набирає сили: дивний клоун (без жодної клоунади), відсилання до примарних рибалок із «Туману» і, мабуть, найкращий трюк із ретро-жахів — морська відьма. До четвертого епізоду («Beach Reads») стає очевидно, що це не просто ситком із похмурою обкладинкою.
Акторський ансамбль працює на контрасті комедії та похмурості. Меттью Різ робить Лофтіса людиною вічної тривоги — він розбирається з реальними монстрами та пожежами дріб'язкової звітності. Кей Келлан — Рут, літня секретарка, яка приходить на роботу радше за звичкою і насилу справляється навіть із простими завданнями. Дейл Діккі — Розмарі, вічно кашляє або тягнеться по цигарку. Джефф Гіллер — Дейл, співробітник, готовий зайнятися чим завгодно, аби не своєю роботою. Кейт О’Флінн — Патрісія, тиха, дивна та несподівано віддана помічниця, ніби виринула з «Парків та зон відпочинку» просто в жахи 80-х.
Комедія тримається на побутових негараздах: то Том судомно контролює музей історії міста, щоб випадковий журналіст не розкопав надто «яскраві» сторінки минулого, то намагається достукатися до повільного доглядача маяка. Поступово Лофтіс розуміє, що він — герой і офісного фарсу, і VHS-хоррору водночас; іноді це виражається лише втомленим зітханням або поглядом: «А чи варто взагалі сперечатися?»
За тоном серіал виглядає як загублений фільм категорії Б за Стівеном Кінгом на касеті, але в найкращому сенсі: аналогова атмосфера, мінімум зв'язку, тумани та місцеві з давніми претензіями. «Бухта вдів» однаково захоплена безвихідними посадами та нежиттю, тому працює як рідкісний гібрид — не черговий дивний ситком і не просто кривавий містичний детектив, а приємний мікс із двох жанрів.
